Source :
Українські Новини: Атомний експорт росії: як кремль продає технології та купує вплив
https://ukranews.com/ua/publication/4826-atomnyi-eksport-rosii-yak-kreml-prodaie-tekhnolohii-ta-kupuie-vplyv
Олег Саркіц • 18 листопада 2026
За даними щорічного звіту World Nuclear Industry Status Report 2026, станом на середину 2026 року росія будувала понад 20 атомних енергоблоків за кордоном. Це більше, ніж у будь-якого іншого міжнародного постачальника атомних технологій. Причому частина проєктів перейшла до будівництва вже після початку повномасштабного вторгнення: усі чотири блоки єгипетської АЕС “Ель-Дабаа” почали зводити від липня 2022 року. Географія російського атомного експорту охоплює Азію, Близький Схід, Північну Африку та Європу.
Секрет конкурентоспроможності “Росатома” полягає не стільки в самих реакторах, скільки у фінансовій моделі, яку пропонує москва. росія продає не окрему технологію, а фактично готову атомну енергетику. Будівництво електростанції супроводжується державним кредитуванням, постачанням ядерного палива, технічним обслуговуванням і підготовкою персоналу. Для багатьох країн, які не можуть самостійно профінансувати атомні проєкти вартістю десятки мільярдів доларів, така пропозиція виявляється привабливішою за західні альтернативи.
Наприклад, на будівництво АЕС “Ель-Дабаа” в Єгипті росія надала державний кредит на 25 млрд $ за загальної вартості проєкту близько 30 млрд $. Для бангладеської АЕС “Руппур” російський кредит становить 11,38 млрд $ із 12,65 млрд $ загальної вартості. Угорщина за угодою 2014 року отримала можливість залучити до 10 млрд € російського кредиту для будівництва АЕС “Пакш-2”, вартість якої оцінювали у 12,5 млрд €.
Фактично кремль кредитує інші держави, щоб ті купували російські технології. Однак після завершення будівництва співпраця не закінчується. Реактори потребують регулярних поставок палива, обслуговування та модернізації. З урахуванням того, що сучасна атомна електростанція розрахована щонайменше на 60 років роботи, йдеться про формування довгострокової залежності від постачальника.
Показовий приклад Білорусі. За оцінкою білоруського Міністерства енергетики, побудована росією Островецька АЕС дозволяє заміщувати 4,5-5 млрд кубометрів природного газу щороку, а цей газ країна закуповує в росії. Проте залежність від одного російського енергоресурсу частково замінилася залежністю від російського кредитування та ядерного палива.
Саме тому атомний експорт варто розглядати як окремий інструмент російської зовнішньої політики. Країна, яка отримала російську АЕС, не обов’язково стає політичним союзником москви. Однак росія отримує додаткові економічні важелі у двосторонніх відносинах, а заміна постачальника потребує значних коштів, часу та політичної волі.
Особливо активно москва просуває свої атомні технології на азійських ринках. У березні 2026 року росія та В’єтнам уклали міжурядову угоду щодо станції “Ніньтхуан-1” із двома реакторами ВВЕР-1200. У вересні 2026 року “Росатом” підписав контракт на будівництво АЕС “Балхаш” у Казахстані потужністю 2,4 ГВт. В Узбекистані у 2026 році розпочали будівництво першої в країні атомної електростанції, проєкт якої поєднує два великі реактори ВВЕР-1000 і два малі реактори РИТМ-200Н російського виробництва.
Ці контракти демонструють, що міжнародна ізоляція росії має досить чіткі межі. Для значної частини країн Глобального Півдня питання доступного фінансування та забезпечення зростаючих потреб в електроенергії важать більше, ніж санкційна політика західних держав. москва цим користується, пропонуючи технології та кредити там, де інші постачальники не готові брати на себе аналогічні фінансові зобов’язання.
Водночас позиції “Росатома” не є непохитними. У Європі російська корпорація вже втратила низку перспективних проєктів. Чехія ще у 2021 році відсторонила її від тендеру на будівництво нових блоків АЕС “Дуковани” з міркувань безпеки, а контракт у червні 2025 року отримала південнокорейська KHNP. У Фінляндії компанія Fennovoima у травні 2022 року розірвала контракт на будівництво АЕС “Ханхіківі-1”. Болгарія відмовилася від проєкту АЕС “Белене” з російськими реакторами та планує нові блоки АЕС “Козлодуй” з американськими реакторами AP1000. Під питанням опинився і “Пакш-2”: 21 жовтня агентство Reuters із посиланням на двох поінформованих співрозмовників повідомило, що новий уряд Угорщини розглядає можливість замінити “Росатом” як головного підрядника проєкту.
Останнім прикладом посилення конкуренції стала Туреччина. Там “Росатом” уже будує АЕС “Аккую” потужністю 4,8 ГВт, причому за особливою моделлю, коли російська сторона фінансує будівництво та зберігає контроль над проєктом. Турецька держава гарантувала закупівлю фіксованої частки виробленої електроенергії за ціною 12,35 цента США (0,1235 $) за кіловат-годину протягом 15 років. Водночас запуск першого енергоблока, який початково планувався на 2023 рік, неодноразово переносився.
Тепер Анкара розглядає альтернативних постачальників для наступних атомних електростанцій. 10 листопада міністр енергетики Туреччини Алпарслан Байрактар в ефірі Bloomberg Television заявив, що у виборі технології Анкару “більш-менш переконали” два постачальники, Канада та Південна Корея, а остаточно визначитися з партнерами країна розраховує найближчими місяцями. Уже 12 листопада дочірня компанія канадської AtkinsRéalis підписала з турецькою державною компанією TÜNAŞ меморандум, який передбачає підготовку техніко-економічного обґрунтування потенційної АЕС потужністю 4,5 ГВт, що може мати до шести реакторів Candu.
Остаточне рішення щодо наступних турецьких станцій, зокрема в Синопі на узбережжі Чорного моря, ще не ухвалене. Проте турецький приклад свідчить, що навіть країни, які вже мають масштабні атомні проєкти з росією, починають шукати інших партнерів. Причому конкуренція точиться не лише навколо характеристик реакторів, а й навколо фінансування. В AtkinsRéalis заявили агентству Reuters, що основу боргового фінансування турецького проєкту має забезпечити канадське експортно-кредитне агентство.
Утім втрати “Росатома” в Європі та конкуренція в Туреччині не означають, що проблема зникне сама собою. Вони не зачіпають ні ринків Глобального Півдня, ні головного: значно складніше, ніж відмовитися від російських реакторів, позбутися залежності від росії у сфері ядерного палива.
За даними Міністерства енергетики США, росія забезпечує близько 44% світових послуг зі збагачення урану. Це дозволяє москві зберігати важливі позиції у глобальних ланцюгах постачання навіть для країн, які не будують російських реакторів.
Саме ця залежність залишається однією з головних причин обережності західної санкційної політики. “Росатом” як корпорація досі не перебуває під повними блокувальними санкціями США та ЄС, хоча окремі його структури й посадовці вже потрапили під обмеження. Американська заборона на імпорт російського збагаченого урану, чинна із серпня 2024 року, передбачає можливість тимчасових винятків до 1 січня 2028 року. А підписаний 18 вересня 2026 року закон США про санкції проти росії та Ірану надає президентові повноваження запроваджувати санкції проти керівництва “Росатома” та його дочірніх структур, однак застосовувати їх передбачено також із 2028 року. Фактично Захід змушений поступово створювати альтернативні виробничі потужності, перш ніж зможе повністю відмовитися від російських поставок.
Україна вже продемонструвала, що технологічну залежність можна подолати. Після початку повномасштабного вторгнення “Енергоатом” припинив закупівлю російського ядерного палива, а українські реактори ВВЕР переведено на паливо Westinghouse. Проте цей процес потребував багаторічної роботи, інвестицій та співпраці з міжнародними партнерами.
Тому боротьба за світовий ринок атомних технологій не може обмежуватися санкціями проти “Росатома”. Якщо західні держави справді хочуть скоротити російський вплив, вони мають запропонувати країнам-замовникам повноцінну альтернативу. Йдеться не лише про реактори, а й про доступні державні кредити, власні потужності зі збагачення урану, виробництво палива та довгострокове технічне обслуговування.
Найімовірніший сценарій розвитку подій такий. Найближчими місяцями Туреччина визначиться з партнерами для нових станцій, а Угорщина ухвалить рішення щодо участі “Росатома” в “Пакш-2”, і в обох випадках російська корпорація ризикує втратити позиції. Водночас щонайменше до 2028 року Захід зберігатиме винятки для російського збагаченого урану, а москва й далі пропонуватиме кредити та реактори країнам Азії й Африки. Поки повноцінної західної альтернативи немає в достатніх масштабах, нові контракти можуть приносити росії не лише мільярдні доходи, а й економічний вплив на країни, які визначають свою енергетичну політику на десятиліття вперед.
(More...)